Військові сили Північної Кореї на території Росії: погляд через призму міжнародного права.

Варто задуматися, чи є присутність північнокорейських військових на території Росії новим прецедентом, що суперечить міжнародному праву, а також чи це може призвести до глобального загострення конфліктів. Які наслідки можуть очікувати Україні від дій КНДР? Чи здатний Захід стримати амбіції Пхеньяну?
Північнокорейські військові вже в Курській області - цю інформацію підтвердив генеральний секретар НАТО Марк Рютте після наради в штаб-квартирі Альянсу в Брюсселі з високопоставленими представниками Південної Кореї. Скільки саме солдатів із КНДР зараз перебуває безпосередньо в цьому регіоні, він не вказав, однак, за останніми даними Пентагону, загалом у Росії їх уже 10 тисяч. Військові проходять навчання на сході країни і, за прогнозами Вашингтона, "ймовірно, посилять російські війська поблизу України найближчими тижнями".
Це не звичайні військові та не "гарматне м'ясо", а елітні підрозділи спецназу Північної Кореї, що складаються з 200 тисяч найкраще підготовлених солдатів. Питання, яке виникає, полягає в тому, чи продовжить Пхеньян направляти ці сили до Росії, пояснила DW спеціалістка з оборонних досліджень з Королівського коледжу в Лондоні Марина Мірон.
Чи зможуть північнокорейські військові суттєво змінити ситуацію на полі бою у війні Росії проти України, залежатиме від багатьох факторів. Наприклад, їм доведеться долати мовний бар'єр і вчитися поводженню з російською технікою. Тож інтеграція цих солдатів, їхня взаємодія з російськими підрозділами та впровадження будуть проблематичними, вважає Мірон.
Проте ключовим є те, де і яким чином їх можуть залучити, зазначає вона. Наприклад, у Курській області особи з Північної Кореї могли б виконати частину логістичних завдань, що дозволило б звільнити ресурси армії Російської Федерації для переміщення військ до Донбасу та захоплення стратегічно важливих міст, таких як Покровськ. Таку думку висловлює аналітикиня. Вона також підкреслює, що можливості північнокорейського спецназу не обмежуються лише цим: "Вони можуть бути задіяні для підготовки бойових умов перед наступальними діями. Це передбачає їхнє проникнення в тил українських підрозділів із метою дестабілізації їхньої роботи, що створить оперативну перевагу для російських сил".
У бесіді з DW Марина Мірон назвала цю ситуацію "правовим прецедентом": з її точки зору, таким залучення північнокорейських солдатів у Росії можна вважати на підставі ратифікації Держдумою РФ договору про всеосяжне стратегічне партнерство з Пхеньяном.
Юристка та наукова співробітниця Центру вивчення розвідки і безпеки (CISS) при університеті бундесверу в Мюнхені Верена Джексон вважає, що даний випадок не є прецедентом. Вона підкреслює, що практика взаємного "позичання" військовослужбовців між державами існувала задовго до цього прикладу, зокрема, під час американської війни за незалежність у XVIII столітті. За її словами, сучасне міжнародне право є результатом законодавства та військового досвіду минулих епох.
Проте Джексон згодна з тим, що для сучасного періоду - після світових воєн і Женевських конвенцій 1949 року - таке явище є "новацією". "Я б однозначно назвала це поворотною точкою для сучасного права і нинішньої політичної ситуації", - підкреслила експертка з міжнародного воєнного права.
Марина Мірон застерігає, що інші держави можуть піти слідом за КНДР, укладаючи з Москвою угоди про співпрацю, зокрема в сфері оборони, і направляючи свої військові контингенти на підтримку. У цьому контексті військова експертка наводить приклад В'єтнаму.
Проте, наскільки правомірними є такі дії? З одного боку, кожна країна має право укладати угоди з іншими державами, і це закріплено міжнародним правом через принцип суверенітету. Однак, з іншого боку, існують юридичні вимоги, які визначають дійсність угод для їхнього загального визнання.
Наявність міжурядового договору між РФ і КНДР не впливає на незаконність або законність військової підтримки, яку Пхеньян надає Москві, пояснює Верена Джексон з точки зору міжнародного права. Вирішальним у цій ситуації є те, як саме організована ця підтримка.
Наприклад, ситуація з Північною Кореєю могла б бути розглянута як залучення державних сил у міжнародному праві, вважає Джексон. Проте, для цього північнокорейські військові повинні бути повністю інтегровані в структуру командування Росії, що означає, що країна повинна нести відповідальність за їхні дії. Як зазначає юристка, іноземні солдати сприймаються як ресурси, які надає Північна Корея, і якими Росія має право розпоряджатися. Однак навіть у випадку легального залучення державних органів виникають складні правові питання.
У брюссельських офісах Європейського Союзу та Північноатлантичного альянсу вважають, що переміщення північнокорейських сил до Росії для участі в її незаконній агресії проти України є суттєвим порушенням міжнародного права, зокрема основних принципів Статуту ООН та ряду резолюцій Організації Об'єднаних Націй.
"На жаль, ситуація не є такою простою з юридичної точки зору, - зазначає Джексон. - Необхідно провести правову оцінку, яка не залежатиме від політичних або стратегічних факторів. Безперечно, обстановка наразі стала більш напруженою, але це не свідчить про те, що за цим стоять дії, що порушують міжнародне право, навіть якщо вони можуть викликати моральні сумніви."
Вона пояснює, що в цій ситуації більше нюансів, ніж випливає з політичних заяв. Так, північнокорейські війська в Росії без участі в бойових діях і без негайних підготовчих заходів не роблять КНДР стороною у війні. Тому Україна не має права просто напасти на Північну Корею. Однак навіть у цьому випадку Пхеньян все одно діє поза рамками міжнародного права, оскільки підтримує агресора.
Верена Джексон висловлює свої міркування: "Якщо північнокорейські військовослужбовці беруть участь у бойових діях в Україні разом із Росією, важливо зрозуміти, яким чином це відбувається. Чи діють вони в складі своїх підрозділів, чи під російським командуванням та в російській формі? Це піднімає важливе питання: чи можна вважати Північну Корею стороною конфлікту, а отже, законною мішенню? І хто несе відповідальність за дії північнокорейських солдатів?" Якщо КНДР дійсно стане активним учасником війни, наслідки можуть бути катастрофічними, підсумовує юристка.
НАТО закликала Росію і КНДР негайно припинити спільні військові дії. Поглиблення їхньої військової співпраці - загроза як для євроатлантичної безпеки, так і для Індо-Тихоокеанського регіону, переконаний генсек Альянсу Рютте. Він уже неодноразово вказував, що взамін Пхеньян може вимагати від Росії аналогічної підтримки, тому союзники по НАТО обговорюють розширення співпраці з країнами цього регіону.
"Російський вплив починає домінувати над Корейським півостровом," - зазначає Марина Мірон. Вона вважає, що забезпечити безпеку Південної Кореї для НАТО буде вкрай важко. "Система стримування НАТО виявилася неефективною, у Альянсу немає чіткої стратегії для протистояння Росії, і тепер, коли до цього додається Північна Корея, ситуація стає ще більш складною для НАТО," - резюмувала вона.
У зв'язку з цими подіями, Північноатлантичний альянс разом зі своїми союзниками акцентує увагу на збільшенні військової допомоги Україні. Наприклад, Південна Корея раніше обмежувалася лише постачанням нелетальних озброєнь, проте тепер розглядає можливість зміни цього підходу.
У відповідь на підтримку російської агресії з боку Пхеньяна, Євросоюз обіцяє вжити адекватних заходів, узгоджених з міжнародними партнерами. У цьому зв’язку 4 листопада відбудеться стратегічний діалог між ЄС та Південною Кореєю, який очолить верховний представник Євросоюзу Жозеп Боррель.
На думку Верени Джексон, перший крок може полягати у введенні нових або більш суворих санкцій. Проте, як і багато інших експертів, вона сумнівається, чи зможуть ці заходи вплинути на Пхеньян, який уже довго перебуває під ембарго. Водночас, опитані представники DW у брюссельських кулуарах впевнені, що щодо Росії такий потенціал все ж існує.
А якщо дійдуть висновку, що Північна Корея, як Росія, порушує заборону на агресивну війну, відправляючи своїх солдатів, то це вважатиметься воєнним злочином, що може призвести до Міжнародного кримінального суду, каже юристка.
"Одночасно актуальна ситуація знову висвітлює все більш серйозну проблему, що міжнародне право може бути проігнороване державами з легкістю та без наслідків," - підкреслює вона.