Смерть Вікторії Рощиної повинна стати дзвінком для всього світу.

28 червня, 21:51. Окрім звичного щоденного звернення президента Володимира Зеленського, стало відомо про повернення з російського полону десяти осіб. У порівнянні з іншими обмінами цей випадок виглядає менш значним: всього десять людей, і всі вони — цивільні.

Безумовно, існує вагомий моральний вимір: кожен чоловік та жінка, яких вдалося повернути з Російської Федерації, є значним досягненням для наших органів — ГУР, координаційного штабу з питань військовополонених, СБУ та всіх тих, хто долучився до цих переговорів.

Проте існував один нюанс, який не відразу помітний: вперше з моменту початку повномасштабної війни Україні вдалося повернути додому журналіста. Це дещо відрізняється від випадків з іншими цивільними особами. Російські бойовики затримують медійників, ставлячи їх на один рівень з комбатантами. Часто їх судять, як якщо б вони були військовими. В результаті, умови їхнього утримання значно гірші, ніж ті, що мали б відповідати міжнародним нормам.

Медійником, якого вдалося визволити, став Наріман Джелял – кримський татарин, який обіймає посаду заступника голови Меджлісу та керує інформаційно-аналітичним відділом. Російські силовики затримали його на його рідному півострові в 2021 році, звинувативши у диверсійній діяльності. Відтоді розгорнулася активна боротьба за його повернення додому.

Повернули. На це пішли роки, зусилля багатьох органів, але нам це вдалося. Для мене цей кейс став надихаючим, адже вже майже рік я очолюю комітет Ради з питань свободи слова, а повернення журналістів із незаконного російського полону -- одне з головних завдань на цій посаді. Комплексні зусилля, міжнародний розголос, виступи на ПА ОБСЄ та інших міжнародних майданчиках дали результат. І дали розуміння, що повертати наших медійників з російських тюрем -- реально.

Читаючи різноманітні спогади про журналістку Вікторію Рощину, я щоразу все більше захоплююся її відвагою. Вважають, що в професії вона могла бути неприязною, проте її рішучість і відданість справі не викликають жодних сумнівів. Як продемонстрував 2023 рік, вона також була вірною своїй країні.

На жаль, ми спостерігаємо ситуації, коли Росія захоплює території, виявляє недовольних медійників і висуває їм погрози. У деяких випадках це призводить до ув'язнення. Історія Вікторії є особливо складною: навесні 2022 року її затримали на окупованих землях Запорізької області, але вона змогла втекти, ризикуючи власним життям. У тому ж році вона була удостоєна нагороди "За мужність у професії".

Вона писала про життя українців в окупації та російські злочини. Але їй цього було замало. Медійниця знову вирушила на окуповані території влітку 2023-го, аби на власні очі ще раз побачити російський терор і задокументувати його. Аби міжнародні організації ще раз побачили та почули, що Росія робить з нелояльними до себе людьми на чужих територіях.

Але російський полон усе обірвав. Спершу ми нічого не знали про її місце перебування (та чи жива вона була взагалі), у квітні 2024-го росіяни повідомили про те, що тримають жінку в тюрмі.

Нам було відомо про те, що в деяких журналістів погіршується стан здоров'я (зокрема, в Ірини Данилович). Дякую "Репортерам без кордонів" за те, що здобувають інформацію, яку майже нереально дістати. Ми знали, що Вікторія перебуває під особливим фокусом російських силовиків, тому робили все, аби повернути її якомога швидше. Її ім'я було в списках на найближчий обмін, але...

11 жовтня зі мною зв'язався батько Вікторії. Повідомив, що його донька померла під час етапування до однієї з російських в'язниць.

Тексти Вікторії Рощиної про українців в умовах окупації слугують потужним закликом до дії. Це звернення до наших міжнародних партнерів, яке підкреслює, що Росія приносить лише смерть на ті території, які захоплює. Її спроба втекти з-під окупації є винятковим явищем, яке потребує більшої уваги. Інакше, можливо, вона воліла б не повертатися на території, що перебувають під контролем окупантів.

Вона це зробила вочевидь через власний поклик. Через бажання іще раз побачити злочини, перейнятися цим і кричати на весь світ про несправедливість та неприпустимість тих речей, яки чинить РФ на її рідних землях.

Світу не було байдуже до затримання журналістки. У процес повернення активно залучилися українські державні установи, журналістські асоціації, а також міжнародна правозахисна організація "Репортери без кордонів". Навіть Європейський Союз зробив офіційну заяву. І це мало результат. Міжнародний тиск призвів до позитивних змін, адже до повернення українки додому залишалося зовсім небагато часу.

Цей випадок ілюструє, як міжнародний голос та вплив закордонних організацій можуть стати вирішальними у наданні хоч якоїсь надії на повернення українських журналістів. Яскравими прикладами є випадки Олега Сенцова у 2019 році, Нарімана Джеляла у 2024-му, а також практично вдала спроба з Вікторією Рощиною. На жаль, те, що залишилося "практично вдалою" у випадку Вікторії, є надзвичайно болючим.

Світ має уникнути цих "майже", адже за ними стоять чиїсь перервані життя. Близько 30 медійників усе ще незаконно утримуються РФ. Ми зробимо все, аби повернути їх. Але як успішні, так і не успішні випадки обмінів показують просту аксіому: світ має відкрити очі щодо незаконно ув'язнених медійників. Міжнародний тиск -- єдиний фактор, що діє на Кремль.