Якщо Байден зазнає поразки на виборах, це буде наслідком його обережного підходу до України, - зазначає Піонтковський.
Вашингтонський політолог Андрій Піонтковський в інтерв'ю ведучому програми "Студія Захід" Антону Борковському на телеканалі "Еспресо" розкрив, яким чином вибори в США впливають на ситуацію в Україні та на Близькому Сході, а також обговорив питання ядерного шантажу з боку Росії.
Переноситься засідання у форматі "Рамштайн", у якому мав брати участь президент США Джозеф Байден. Пентагон і Білий дім пояснили, що це через буревій "Мілтон", що насунувся на Сполучені Штати. Візит Байдена на "Рамштайн" мав дати чітку й конкретну відповідь, як ми будемо рухатися далі й про удари вглиб російської території, загалом про стратегію війни і план перемоги. Але також не поїхав і державний секретар США Ентоні Блінкен.
Отже, перенесення не еквівалентно скасуванню, проте це повинно бути надзвичайно важливе зібрання. Однак ті сигнали, що надходять, не викликають оптимізму.
Дійсно, ситуація з дозволом на завдання ударів на території Росії виглядає досить дивно. Напередодні візиту Блінкена до Києва ми чули заяву нашого доброго друга Маккола, який очолює комісію з міжнародних справ. Він зазначив, що спілкувався з Блінкеном, і той запевнив його, що під час візиту відмовиться від цієї неадекватної останньої червоної лінії. Але цього не сталося. Через два дні відбулася зустріч прем'єр-міністра Великої Британії з Байденом у Вашингтоні, де британський прем'єр висловив намір оголосити про скасування цих червоних ліній, але і це не реалізувалося. Колишній генеральний секретар НАТО Столтенберг підкреслив, що це питання вже вирішене і буде оголошене. Нещодавно в Київ прибув новий генеральний секретар НАТО пан Рютте, який висловив позитивне ставлення до України і знову підтвердив, що рішення буде прийнято та озвучене на майбутній зустрічі, запланованій на "Великій вісімці" в Берліні, паралельно з "Рамштайном". Тож чекаємо на новини. Схоже, що навколо Байдена існує певний опір цим ініціативам.
Ситуація на Близькому Сході є ще більш критичною, ніж у нас. Тут ми спостерігаємо, як Ізраїлю фактично ламають руки. Ізраїль вже вніс суттєві зміни в стратегічний ландшафт, майже повністю знищивши ракетний арсенал "Хезболли" і відкривши шлях до безкарних атак на Іран. Щодня з'являються нові вимоги, які забороняють здійснювати удари по ядерних та нафтових об'єктах. Президент Байден став головним захисником іранського фашистського режиму.
Це важливо для нас дуже, тому що нищівний удар по Ірану, який готує Ізраїль, я сподіваюся, таки відбудеться, попри всі вимоги Вашингтона, найближчими днями. Це чудова новина для України, буде вибито головного союзника російського агресора. Так само як для Гітлера був тривожним знаком про його майбутню поразку вихід Італії з війни - таку паралель я проводжу з ліквідацією іранського режиму, вона цілком імовірна.
Ізраїль розраховує, що, знищивши ракетно-ядерний арсенал Ірану та завдавши удару по нафтовій промисловості, він викличе хаос у цій країні. Це відкриє можливості не лише для опозиційних сил, а й для молоді в містах, яка час від часу протестує. Іран є досить вразливим державним утворенням, адже там проживає близько 30 мільйонів азербайджанців. Можу вас запевнити: коли в Ірані почнеться хаос, турецькі та азербайджанські війська швидко відреагують на ситуацію, щоб захистити своїх братів-азербайджанців. Іранський режим, який залишиться без підтримки ракетного потенціалу "Хезболли", опиниться на межі краху, що також матиме значення для поразки Росії в цій війні. Усе залежить від політичної волі США.
Так, але демократи та президент Байден, ймовірно, не проявлять своєї політичної волі до виборів. Адже Дональд Трамп одразу почне заявляти на своїх виборчих мітингах, що Байден втягнув країну у Третю світову війну. Не забуваємо, як швидко Путін зібрав свій радбез під час візиту президента України Зеленського до США, де мали бути надані необхідні дозволи — він без будь-якої документації екстрено скликав своїх радників та змінив ядерну доктрину Росії. Це зрозуміло, адже його дії були пов’язані з цими дозволами. Вони ще не оговталися після Торопця, саме тому він так істерично змінив основи ядерної політики своєї держави.
Дозвольте висловити свою думку: ви абсолютно праві, що не випадково Путін знову заговорив про ядерну доктрину та шантаж. Це узгоджується з проросійськими елементами в оточенні Байдена. Цей постійний шум з Вашингтона, зокрема, намагається уникнути ескалації конфлікту та запобігти регіональним війнам, зокрема стосовно України та Ізраїлю. У той час як противники Ізраїлю та України ведуть війну з метою знищення цих народів, заклики до "не ескалації" та "не війни" фактично обмежують право України та Ізраїлю на адекватний опір.
Проте я не можу погодитися з вами в тому, що це є лише виборчим маневром з боку Байдена. Його позиція не тільки є абсолютно аморальною, але й вкрай недалекоглядною.
Поведінка Трампа зазнала змін: він більше не підкреслює свої звинувачення на адресу Байдена, стверджуючи, що той майже довів світ до Третьої світової війни. Трамп усвідомив, що така риторика може виявитися слабкою стосовно Ізраїлю, тому вирішив нагадати про свою дружбу з цією країною. Наразі він критикує Байдена за недостатню підтримку Ізраїлю та закликає до активних дій, зокрема до бомбардувань ядерних об'єктів.
І зовсім не прорахував Байден саме питання з виборами. Він чому стримує Ізраїль - бо цього вимагає ліве крило його партії, прогресивісти. І він боїться, що прогресивісти не голосуватимуть за демократів, бо співчувають палестинцям. Так, не голосуватимуть. Але не враховують інше - що є велика громадська думка на користь України й особливо, традиційно, на користь Ізраїлю. І зараз Трамп використовує цю громадську думку, і в разі (найближчі дні покажуть, бо Ізраїль певно що завдасть якогось удару), якщо Байден знову намагатиметься його обмежити чи засуджувати, це викличе вибух у пересічної громадської думки симпатій до Ізраїлю.
На мою думку, Трамп має шанси на перемогу на виборах, що, безумовно, не є позитивним розвитком для нас. Ізраїль, звичайно, активно підтримує Трампа. Проте ми знаємо, що його політика стосовно України цілком обумовлена його зв'язками, зобов'язаннями та залежністю від Кремля. Ситуація розвивається досить серйозно.
Щойно я поспілкувався з генералом Беньяміном Годжесом, який раніше очолював американські війська в Європі. Він обережно та без конкретики висловився щодо можливих дій США у разі, якщо Путін вирішить застосувати навіть тактичну ядерну зброю. Я не можу стверджувати, чи серйозно Путін піднімав це питання, але варто зазначити, що його стратегія зазнала змін. Це, безсумнівно, вписується в кремлівський план - підвищити рівень напруженості до критичної межі, а потім почати переговори. Важливою фігурою, з якою Путін може асоціювати свої дії, є Микита Хрущов та його роль під час Карибської кризи.
Сьогодні ситуація значно змінилася. Я сумніваюся, що Хрущов був готовий застосувати ядерну зброю проти США, незалежно від можливих наслідків. Проте тепер ми стикаємося з дуже складними обставинами, оскільки Путін намагається обмежити дії частини американського та європейського істеблішменту шляхом ядерних загроз. В Україні усвідомлюють усі серйозні наслідки: якщо не буде надано дозволів і не знищать всі військові логістичні центри Росії, найближчі шість місяців можуть стати для нас справжньою трагедією.
У цьому не міститься нічого оригінального — стратегія війни, розв'язаної Путіним, базується на ядерному шантажі. Ми всі пам'ятаємо, та я нагадаю про пресконференцію Путіна з Макроном, яка відбулася за кілька днів до початку війни. Це була остання зустріч з Макроном у Москві, після того як Путін повернувся з Китаю. Сі Цзіньпін тоді підштовхнув його до агресії, і він перебував у стані ейфорії, впевнений, що незабаром стане володарем світу і захопить Київ за лічені дні. Саме тоді він вперше відкрито натякнув на свою стратегію, сказавши дуже промовисту фразу: "Так, ми визнаємо, що на конвенціональному рівні поступаємося Заходу, НАТО. Але у нас є ядерна зброя — "Посейдон" та інші засоби, тож ми готові використовувати її".
Він зазнав поразки в битві за Київ — конфлікт у Гостомелі зруйнував його стратегічні плани. Його задум полягав у тому, щоб, захопивши Київ, підкорити всю країну і за тиждень дійти до кордонів Західної Європи, де, погрожуючи ядерною зброєю, змусити її відступити. Він оголосив війну не лише Україні, а й Заходу, висунувши всім країнам ультиматум: НАТО, збирайте манатки й ідіть геть. У своєму виступі 24 лютого він чітко погрожував Заходу, заявляючи, що якщо той спробує захистити Україну, то на нього обрушаться страшні лиха, яких світ не бачив за всю свою тисячолітню історію. Це був ядерний шантаж, але він не спрацював. Нині Путін знову вдається до цього, вважаючи це своєю останньою козирною картою.
Я все ще впевнений, що цього не відбудеться.
Існує три основні аргументи, чому Москва не вдасться до використання ядерної зброї. Перший з них полягає в тому, що це не вплине на саму природу конфлікту.
Уявімо, що він вчинить злочин і зруйнує одне з українських міст. Чи закінчиться після цього війна? Ні. Ще одна причина – йому дали зрозуміти, що в такому випадку його просто ліквідують.
І ще одна важлива причина - у нього немає ядерної кнопки, яку він міг би натиснути. Використання ядерної зброї є надзвичайно складним процесом, в якому задіяно безліч структур. Перш за все, це 12-те управління Міністерства оборони, яке контролює всі ядерні запаси. За цим процесом ретельно стежить американська розвідка, яка постійно підкреслює, що немає жодних переміщень ядерної зброї, ані тактичної, ані стратегічної. Це є лише проявом шантажу. Мені здається, що Захід починає оговтуватися від цього тиску. Особливо сильно вдарив по цьому шантажу Макрон, коли Путін намагався його залякати. Тоді Макрон заявив, що відправить "Міражі" та військовий контингент, адже французькі війська беруть участь у бойових діях в Україні і обслуговують ракети Scalp. Коли Путін почав погрожувати ядерним озброєнням, Макрон спокійно йому відповів: не забувайте, що Франція також є ядерною державою. Підкреслюю: це абсолютний шантаж, останній притулок безчесної людини.
Ядерний шантаж уже на Захід не діє. У боягузтві Байдена головне інше. По-перше, він неправильно розрахував позицію з виборами. Він вважає, що будь-яке загострення ситуації завадить йому виграти вибори.
Зараз Трамп, вважаючи це правильним кроком, зосередив свою кампанію на звинуваченнях Байдена у зраді ключового союзника. Насправді, Байден діє всупереч інтересам Камали Гарріс. Я завжди підкреслював, що Гарріс повинна триматися подалі від Байдена. І вона успішно почала це робити, особливо стосовно України, її висловлювання щодо цієї країни навіть виявляються більш рішучими, ніж позиція Байдена. Вона критикує Трампа за його спроби нав'язати мир, який насправді є капітуляцією. Наразі ж Байден фактично прив'язав її до себе, навіть змусивши сидіти поруч під час відеозустрічі з ізраїльським програмістом, щоб уникнути дистанціювання. Це може призвести до невдачі Демократичної партії.
Український план перемоги лежить у Вашингтоні. Це доволі секретний документ, він проявлятиметься в разі схвалення його конкретних пунктів. Радше всього, йдеться про постачання додаткового озброєння, але не тільки. І цю паузу, зумовлену тим, що США відкладатимуть певні рішення, наприклад щодо ударів по логістичних центрах РФ, використовуватимуть у Китаї, у Бразилії й у Кремлі.
Кремлівський план дуже простий, їхнє завдання - застосувати ядерний шантаж і заморозити теперішню ситуацію, а тоді впродовж кількох місяців бити по нашій енергетиці й цивільній інфраструктурі. Зима в Україні буде надзвичайно, трагічно складною. І після цього навесні Путін, а може й узимку, буде демонструвати черговий ультиматум і псевдоготовність говорити про якісь порозуміння. Насправді йдеться про окупацію додаткових частин нашої країни. На це ніхто не може піти, але Путін ставить саме на це.
Отже, структура композиції включає три різних підходи: бразильсько-китайський, російський та американо-європейський.
Я маю свій план, який вже півроку пропоную. Він абсолютно зрозумілий і прозорий. Війна на виснаження вздовж тисячокілометрової лінії фронту, безумовно, сприяє російській стратегії, адже Росія має більше ресурсів — як людських, так і матеріальних. Проте російсько-українська війна не обмежується лише цією лінією зіткнення. Як зазначав Клаузевіц, є центр війни — це Кримський півострів, який є вразливим місцем для російської оборони. Навіть без флоту та авіації, Україна змогла витіснити російський військово-морський флот з цього регіону.
Дорога до тріумфу є досить простою – необхідно вжити лише два кроки, які має реалізувати Захід.
По-перше, йдеться про дозвіл на здійснення ударів у глибину території Росії. Сподіваємося, що, незважаючи на відсутність Байдена в Берліні, це рішення буде ухвалене під час найближчих зустрічей. На президента тиснуть як його союзники, так і республіканці. По-друге, мова йде не лише про передачу літаків, але й про оснащення їх західними екіпажами, пілотами з країн НАТО. Хай навіть їх називають добровольцями.
Тобто літаки й екіпажи. Те саме обіцяв Макрон. Чому потрібні ці екіпажи? Тому що ми бачимо, що орієнтування винятково на українських пілотів не виправдало себе. Ми можемо підготувати двадцять, сорок пілотів, а для змін потрібно щонайменше 150-200 літаків F-16. Ці літаки з екіпажами можуть дуже швидко завершити війну, загрожуючи повним дистанційним знищенням і ліквідацією, а отже російські війська будуть змушені залишити Крим. А це буде нищівним політичним ударом для всієї путінської системи, вона цього не витримає.
Можливо, або ж Путін, або один із представників Генерального штабу висловив думку, що це вписується в рамки нашої ядерної стратегії — спочатку вони могли б застосувати тактичну ядерну зброю. Можливо, саме тому ми не спостерігаємо такої рішучої та сміливої реакції з боку Сполучених Штатів.
Не варто очікувати ядерного удару з боку Росії — це всього лише шантаж. Цю істину вже усвідомили всі європейці. Водночас, якщо ми почнемо піддаватися на цей шантаж, це може призвести до поступок у всіх питаннях. Завтра він вимагатиме повернення Прибалтики, а згодом — Франції та інших територій. Ні, оточення Байдена, яке змушує його дотримуватися обережної та зрадницької позиції, має інші мотиви — вони бояться української перемоги та її геополітичних наслідків. Історія знає президентів, які діяли рішучіше; згадайте виступ президента Буша-старшого в українському парламенті в серпні 1991 року, коли він закликав не виходити з Радянського Союзу. Це свідчить про їхні побоювання.
І друге, ви правильно сказали, Байден боїться, що програє вибори. Так от він і програє через цю боягузливу позицію. Бачите, як вправно Трамп змінив зараз риторику - він не звинувачує Байдена, що той штовхає світ до Третьої світової війни, він вимагає цієї війни, вимагає удару Ізраїлю по Ірану. І більшість американців можуть його підтримати.
