Володимир Страшко: Втрати в освіті (або їх відсутність)
Як абітурієнти потраплять до університетів у 2025 році: нові умови за версією ZAXID.NET
Люди знову активно залишають країну. На сьогоднішній день знайти свіжі дані від держави з цього питання досить складно, але я маю власні спостереження. Школа виступає своєрідним індикатором суспільних змін, і я помічаю тенденції через поведінку своїх клієнтів.
Як і багато інших онлайн-шкіл, ми спостерігали значний зріст попиту в 2022 році. На початку 2023 року багато людей сподівалися на швидкий контрнаступ і завершення війни. Багато наших клієнтів висловлювали наміри повернутися в Україну, тоді як ті, хто залишився за кордоном, відкладали свої рішення щодо навчання до останнього моменту. Лише наприкінці серпня та на початку вересня ми зафіксували різке збільшення бажаючих навчатися дистанційно, коли стало очевидно, що війна затягнеться надовго.
До чого я це пишу. Останні пару місяців ми спостерігаємо АНОМАЛЬНУ кількість звернень, які починаються словами "...ми виїхали (виїжджаємо) за кордон і хочемо завершити навчання дистанційно". І кількість таких звернень тільки зростає. Якщо раніше ми бачили найбільший відсоток таких звернень від батьків хлопців, 10-11 класів, бо їх батьки намагалися вивезти їх до 18 років (таких дуже багато і зараз), то сьогодні мова йде про всіх дітей, не зважаючи на вік та стать. І це дуже тривожно. Таке відчуття, що тренд на виїзд почався з новою силою.
Цей тренд продовжує розвиватися. Діти, які виїхали за кордон рік чи два тому, більше не отримують українську освіту. Спочатку вони навчалися за двома системами одночасно, або, за можливістю, лише в українських закладах. Потім залишалося навчання лише за українською програмою. Сьогодні ж від української освіти відмовляються повністю. Причина цьому проста: "Ми ухвалили рішення залишитися тут назавжди, і нам не потрібна українська освіта".
Але і це ще не все. Серед учнів 11 класів дедалі більше стає дітей, які НЕ ПИСАТИМУТЬ НМТ. Вони не планують вступати в українські Виші. Не лише хлопці, але й дівчата. В деяких класах таких дітей 90%. Умовно 27 з 30 поїдуть. Скоріш за все назавжди. Але це не та історія, що батьки спрямовують їх до кращих Вишів за чудовою освітою. Ні. Вони вступають будь-куди, в які-небудь Виші, головне, щоб не в Україні.
Ось така в мене власна демографічна статистика. Поки ми говоримо про освітні втрати і якість освіти, відбуваються втрати зовсім інші. І якщо цей тренд буде набирати обертів, то вчити просто не буде кого. І простих рішень тут не існує. Адже вчитись в іншій країні - це не про якість освіти сьогодні. Ні. Це про інше. Про усвідомлення перспектив. Про вибір батьків. Про намагання не потрапити під мобілізацію для батька та хлопця в майбутньому. Ми чуємо ці фрази власними ухами. В решті-решт це про настрої в суспільстві. Адже ми знаємо, що мотивація залежить навіть не від того, що є сьогодні. А від того, що принесе нам завтра.
Висновки не надам. Нехай кожен сам сформулює свої.
