SEO проти журналістських стандартів: битва за якість контенту

Дослідження Інституту масової інформації щодо української медійної аудиторії вказують на те, що в даний час одним із ключових джерел трафіку для медіа є переходи на сайти через пошукові системи.

Оригінал публікації на сайті "Інституту масової інформації" за посиланням

Редакціям слід зосередитися на оптимізації свого контенту, щоб алгоритми пошукових систем могли піднімати його на вищі позиції в результатах пошуку. Хоча рекламні кампанії також можуть допомогти збільшити видимість сайту, вони часто є дорогими та не завжди ефективними у залученні читачів. Тому багато редакцій проходять спеціалізовані курси та дотримуються порад SEO-експертів, навіть якщо це суперечить професійним і етичним нормам журналістики.

Гра в достовірність у українських виданнях.

Фахівці Інституту масової інформації виявили, що в українських медіа з'явився новий тренд, пов'язаний із "SEO-оптимізацією", який негативно вплинув на прозорість та якість контенту. Цей тренд здебільшого веде до некоректного маркування і нехтування посиланнями на первинні джерела інформації. Як наслідок, редакції почали частіше відступати від професійних стандартів журналістської достовірності.

Фахівці Інституту медіа і комунікацій виявили низку важливих антитрендів, що нагадують наслідки неефективної оптимізації для пошукових систем:

Дороги, ми порушуємо принципи журналістики.

Моніторингове дослідження ІМІ вказує на те, що медіа використовують різноманітні стратегії для уникнення посилань на джерела. Експерти ІМІ пояснюють це прагненням редакцій швидше підвищити рейтинг своїх сайтів, надаючи перевагу внутрішнім посиланням на шкоду зовнішнім.

Згідно з даними ІМІ, редакції часто використовують метод безлінкованого інформування. Яскравим прикладом цього є ситуація, коли редакція готує матеріал, черпаючи інформацію з офіційних джерел або з "сусідньої редакції", але не вказує на першоджерело. При цьому, офіційне повідомлення може бути точно відтворене.

Зображення ІМІ з веб-ресурсу, що не надає посилань на офіційні джерела.

У цьому разі редакція лінкує словосполучення "надзвичайна ситуація", де робить посилання на свій попередній матеріал, який хіба що опосередковано доповнює свіжу новину, але добре оптимізує такий текст із внутрішніми попередніми лінками, які вже індексуються.

Таким чином, редакція намагається зберегти трафік, не перенаправляючи його на первинне джерело, і, здається, підвищує час, проведений відвідувачами на своєму ресурсі. Проте, яка ж насправді частка користувачів, які клікають на посилання в новинах і переходять на первинне джерело? Чи дійсно ця частка настільки велика, що варто уникати лінкування, аби не ризикувати зниженням часу перебування відвідувачів на сайті? Безсумнівно, час, витрачений користувачами на ресурсі, є важливим чинником для алгоритмів пошукових систем. Проте навіть Google не завжди чітко вказує, якою мірою це впливає на ранжування.

Під час оцінки авторитетності веб-сайту пошукові системи враховують як внутрішні, так і зовнішні посилання. Зовнішні посилання на інші ресурси можуть впливати на SEO, і це не завжди має негативні наслідки. Якщо ви створюєте посилання на авторитетні сайти з високим рейтингом, це може позитивно позначитися на вашій оптимізації. Проблеми виникають, коли ви активно посилаєтеся на ресурси з низькою репутацією або сумнівним контентом, такими як пропагандистські сайти з Росії.

Ще один випадок – це коли редакції застосовують незвичайні способи лінкування джерел. В даному випадку, посилання розміщуються не в основному тексті новини, а у підписах до фотографій.

Знімок екрану ІМІ з медіа, що надає посилання на джерело інформації в підписах до зображень.

З одного боку, тут неочевидне лінкування джерела, яке не є в самому тілі повідомлення, а з іншого - лінк присутній, тому не можна сказати, що редакція прямо і відверто порушує журстандарти.

Ще один приклад - коли редакції використовують неанкорні посилання. Неанкорне посилання - це гіперпосилання на загальні слова ("читайте тут", "за посиланням"), яке не дає пошуковику розуміння, що саме там опубліковано. У цьому разі не зазначено чітко джерело інформації. В редакції використали прийом неанкорного посилання на нейтральному слові. Водночас джерело інформації в новині не названо, хоча посилання веде на пресреліз поліції.

Скріншот ІМІ, що демонструє неанкорне посилання на джерело даних.

Також фахівці Інституту масової інформації виявили цікавий випадок, коли матеріал, що містив ознаки джинси, посилався на попередній текст того ж веб-ресурсу. Анкорне посилання – це гіперпосилання, яке асоціюється з певним словом чи зображенням на сайті, і його основна функція полягає в тому, щоб допомогти пошуковим системам зрозуміти, про що йдеться у контенті, на який веде це посилання.

Скріншот анкорного посилання на власний контент від ІМІ.

У такому разі редакція залишається у win-win ситуації: і отримала кошти за матеріал, і анкорно залінкувала старий матеріал (з різницею в 14 місяців між публікаціями), який не стосувався події, що висвітлювалася в тексті. Анкорні посилання використовують редакції для внутрішнього перелінкування та нарощування власної "ваги" в пошукових алгоритмах.

Ще один цікавий випадок – як регіональні медіа розповсюдили дезінформацію, посилаючись на ТСН як на джерело. Проте, жоден з них не навів посилання на первинне джерело, і ніхто не перевірив факти самостійно (або навіть не ознайомився з новиною, адже така посада в принципі не існує). Інформація стосувалася того, що співачка Аліна Гросу нібито стала офіційною представницею української культури в США.

Скриншот інформаційного медіа з регіону.

Утім, трапилася халепа: згодом виявилося, що інформація не відповідає дійсності, про це повідомили в МЗС України та підтвердила сама Гросу. До речі, ТСН згодом поновила матеріал, додавши цитату МЗС України про те, що на жодні дипломатичні посади артистку не призначали.

Оскільки регіональна редакція не оновила інформацію та не надала посилання на оригінальне джерело, читачі цього медіа не матимуть змоги дізнатися, що ця новина виявилася неправдивою. Це яскравий приклад того, як редакція може піддати ризику свою репутацію і втратити довіру свого читача.

Декілька джерел, але без жодного посилання. У такій ситуації неможливо стверджувати, що редакція мала доступ до ексклюзивної інформації. Аналіз оригінальності тексту показує, що редакція взяла матеріал із соціальних мереж офіційних джерел і навмисно не включила гіперпосилання.

Скриншот ІМІ регіонального сайту, який не ставить гіперпосилання на першоджерела

У моніторингу ІМІ також фіксувалися випадки "рекурсій", коли зазначалося, що інформація отримана з офіційного джерела, але водночас не забували вказати на свою власну редакцію.

Зображення екрану регіонального веб-сайту ІМІ, що не надає гіперпосилань на оригінальні джерела, проте зазначає свою назву так, ніби є першоджерелом.

Таке формулювання і відсутність посилань на первинні джерела можуть збити з пантелику читачів. Аналіз оригінальності новини показує, що цей контент не є унікальним. У цій ситуації виглядає так, що, окрім прагнення до пошукової оптимізації, редакція намагається боротися з конкурентами, які безцеремонно копіюють новини дослівно (схоже, редакція вважає, що її суперники не слідкують за офіційними акаунтами державних структур у соцмережах). У будь-якому випадку, тут має місце порушення стандартів достовірності з боку редакції, оскільки відсутнє посилання на первинний пост рятувальників.

У процесі моніторингу Інституту масової інформації були зафіксовані випадки, коли медіа нібито посилалися на джерела інформації, проте самі посилання не вели до текстів новин. Редакції просто надавали посилання на головні сторінки першоджерел, що змушувало читачів самостійно шукати необхідну інформацію і здійснювати справжнє розслідування для перевірки фактів. Можливо, редакції таким чином намагалися уникнути копіювання новин конкурентами. Очевидно, що в таких ситуаціях читачу важко швидко перейти до першоджерела.

Скріншот ІМІ демонструє, як редакція обходить прямі згадки про новину.

Інший приклад - це ситуація, коли редакція використовує свій власний телеграм-канал або телеграм-канал головного редактора як джерело інформації. У такому випадку редакція не просто надає пряме посилання на новину, а зсилається безпосередньо на канал. У тексті допису в телеграмі не були зазначені жодні джерела, окрім особистих думок головного редактора медіа. У цій новині бракує офіційних даних від рятувальних служб чи поліції, оскільки головний редактор, який опублікував інформацію на своєму телеграм-каналі, не є офіційною особою і не може вважатися первинним джерелом.

Хоча медіа намагаються уникати гіперпосилань на інші ресурси, щоб (гіпотетично) утримати аудиторію на своєму сайті й у такий спосіб (гіпотетично) збільшити час перебування унікального читача, варто врахувати й репутаційні ризики такої поведінки. Якщо редакція не ставить посилань на першоджерела, аудиторія і партнери такого медіа можуть втратити до нього довіру. Навіть якщо не брати до уваги етику й професійні стандарти, прозорість джерел інформації чи питання про зниження довіри, є важливий нюанс: зацікавлена аудиторія не зможе отримати більше інформації щодо цієї теми від першоджерела чи, наприклад, перевірити власноруч, чи дійсно інформація відповідає дійсності, чи медіа, яке не ставить лінків, так намагається підсунути аудиторії якусь напівправду чи маніпуляцію.

Існують також ризики для самих редакцій, пов'язані з плагіатом та неетичним використанням контенту. Коли редакції "запозичують" новини з інших джерел, ігноруючи вказівку на первинне джерело, це викликає питання щодо етики. Це не лише неправильно по відношенню до колег, але й до інших ресурсів.

Чи існує відповідальність за неналежне маркування джерела?

За словами юриста ІМІ Романа Головенка, якщо редакції переживають за авторський контент, то матимуть розчарування, оскільки авторське право не охороняє повідомлення про новини. Хоча в законодавстві є стаття щодо адмінправопорушення, втім в Україні відсутні судові практики щодо плагіату в новинах.

Експертка Інституту масової інформації з етики та професійних стандартів у журналістиці Олена Голуб вважає, що нові тенденції в українських редакціях, пов’язані з експериментами в сфері SEO, порушують не лише професійні норми, а й певні етичні принципи.

За словами експертки, одним з фундаментальних стандартів журналістики є чітке означення джерела інформації. Цей стандарт є важливим не лише для того, щоб аудиторія мала можливість перевірити цю інформацію, це основа медіаграмотності й відповідального споживання інформації. Натомість аудиторія медіа має якісь метафоричні означення джерела без гіперлінку на кшталт "у міністерстві сказали" чи "Генштаб прозвітував", навіть без уточнення, хто, де саме і коли.

Щодо етики експертка Голуб стверджує, що матеріали без гіперпосилання на інші медіа можна розцінювати як нечесну конкуренцію. Особливо неетичними такі випадки видаються, коли медіа, які нехтують гіперпосиланням на колег, у своїх новинах ставлять масу гіперпосилань на себе, іноді вони навіть не стосуються новини, в якій містяться.

У яких випадках можна обійтися без посилань на джерела інформації?

Фахівці Інституту масової інформації вважають, що редакція має право не надавати посилання на оригінальний пост чи джерело, якщо це веде до російських медіа, включаючи пабліки та канали у соціальних мережах. Проте, рекомендується вказати повну назву каналу або ім'я автора разом із назвою соціальної мережі, щоб читачі могли самостійно перевірити інформацію.

Немає порушення стандарту достовірності, якщо редакція підготувала власний ексклюзивний матеріал, зокрема інтерв'ю, репортажі, пресконференції, чи інформацію отримав власкор з місця подій. Інформація може бути отримана редакцією телефоном, мейлом, на пресконференції, під час особистої зустрічі чи іншими способами. В такому разі редакції варто зазначити, як отримано інформацію. Ще одним з типів джерел є анонімне джерело. Цей тип джерела варто використовувати, лише якщо інформація є суспільно важливою, а розкриття джерела інформації може завдати шкоди інформатору. Водночас анонімні джерела не можуть бути єдиними джерелами в тексті, потрібно перевіряти інформацію з додаткового публічного джерела.