Осман Пашаєв: Курдська зміна курсу: плани Ердогана залишитися при владі до 2038 року — Блоги | OBOZ.UA
Декілька тижнів тому Туреччина стала свідком вражаючої сцени. Девлет Бахчелі, лідер націоналістичної партії в парламенті, підійшов до фракції Демократії Народів (нової назви курдської партії) і тепло привітався з її керівниками, повідомляє Осман Пашаєв для emaat.media.
Політичні аналітики охарактеризували цю ситуацію як несподіванку з боку влади. Девлет Бахчелі та його політична сила виступають найбільш вірними союзниками Ердогана з 2016 року. Те, що Ердоган не може висловити, часто озвучує Бахчелі, і завдяки йому президент трансформувався з поміркованого прихильника мусульманських цінностей у націонал-ісламіста.
Ще півроку тому неможливо було уявити таку публічну поведінку Бахчелі, ба більше - курдську партію він називав осередком тероризму і вимагав її заборонити. Навіть ататюркістській Республіканській Народній партії часто діставалися епітети на кшталт "партнери терористів" лише за ситуативні спільні голосування з курдами.
Проте інтрига тривала недовго. Влада вирішила залучити курдів до нового проекту - "цивільна демократична Конституція".
Ердоган характеризує чинну Конституцію 1982 року як залишок від військової хунти. Проте, за понад 40 років вона зазнала численних змін, залишивши від військових лише дату її прийняття. Найзначніші корективи були внесені самим Ердоганом у 2017 році, коли він змінив розподіл влади, перетворивши Туреччину на президентську республіку. Дискусії про нову Конституцію зазвичай зосереджуються на суперечках щодо перших чотирьох розділів. У трьох з них зазначено, що Туреччина є республікою, яка є світською, демократичною та соціальною. Столицею є Анкара, офіційною мовою — турецька, державним гімном — "Істікляль марши", а прапор має червоний фон з півмісяцем і зіркою. Четвертий розділ забороняє будь-які зміни цих основоположних положень.
Із табору влади час від часу звучать висловлювання про можливість "позитивних змін" у перших чотирьох розділах, що призводить до нових хвиль суперечок і взаємних звинувачень.
Однак президента Ердогана вже не турбують обмеження, що були встановлені в початкових розділах Конституції. Формально світська та демократична Туреччина насправді є такою, якою її створила влада Ердогана за останні 23 роки.
Остання значна конституційна реформа дозволила йому скасувати попередній термін і ще двічі взяти участь у президентських виборах. Таким чином, його нинішній третій термін вважається лише другим за турецькими стандартами. Проте, якщо нову Конституцію не прийняти найближчим часом, у 2028 році він не зможе знову балотуватися. Саме тому виникає необхідність в новій Конституції, яка б забезпечила подальше перебування Ердогана на посаді президента Туреччини. Однак у теперішньому складі турецького парламенту влада не має необхідних двох третин голосів для ухвалення нового Основного закону, а також трьох п'ятих для винесення рішення на референдум. З 600 депутатів, які представляють Партію справедливості і розвитку та Партію націоналістичного руху, у них є лише 316 голосів. Для безпроблемного прийняття в Меджлісі потрібно 400 голосів або принаймні 360, щоб відправити питання на референдум.
Спочатку уряд намагався налагодити стосунки з опозиційними націоналістами з Хорошої партії, які до 2023 року разом з ататюркістами виступали проти Ердогана. Проте на місцевих виборах партії вирішили діяти окремо. Хороша партія зазнала серйозної поразки, отримавши лише три відсотки голосів і здобувши лише один обласний центр. Внаслідок цього лідерка партії, Мераль Акшенер, вирішила піти у відставку.
Проте у партії залишилося близько 40 депутатів, які могли б підтримати Ердогана у питаннях Конституції. Вплив пані Акшенер на колишніх членів партії виявився не таким суттєвим. За минулий рік близько 10 депутатів вийшли з фракції "Хороших", деякі з них приєдналися до правлячої партії. Проте після місцевих виборів інші депутати зрозуміли, що у влади стає все менше голосів, і для всіх перебіжчиків не знайдеться місця у прохідних частинах списку Ердогана. Натомість РНП стала лідером серед партій, і є можливість знайти своє місце серед ататюркістів, якщо лише почекати ще 4 роки в опозиції.
У цій обставині для уряду єдиним запасом у парламенті залишилися курдські представники.
Після 2014 року відносини між Анкарою та курдськими політиками виявилися дуже напруженими. Колишній лідер курдської партії Селяхаттін Демірташ вже вісім років чекає на суд у в'язниці. Туреччина підтримує тісні зв'язки з іракським Курдистаном і родиною Барзані, яка там править. Проте Анкара не готова визнати навіть автономію сирійських курдів, вважаючи їх частиною терористичної курдської робочої партії. Водночас курди, представлені в турецькому парламенті, мають 57 мандатів, що дає їм можливість отримати необхідні 360 голосів для прийняття нової Конституції та винесення її на референдум. Варто зазначити, що влада Ердогана жодного разу не програвала референдумів.
Що можуть отримати курди? Туреччина має намір випустити під домашній арешт Абдуллу Оджалана, який тривалий час очолював Курдську робочу партію та з 1999 року відбуває довічне ув'язнення на острові Імрала. Цей крок може стати символічним жестом, здатним зміцнити підтримку серед звичайних курдів. Однак існує також політичний аспект — визнання курдських кантонів у Сирії. У такому випадку Курдська робоча партія може трансформуватися з військової організації гірських геріл на політичну силу в одній із країн регіону, де компактно проживають курди.
Здавалося, що курдська політична еліта вже давно зрозуміла справжні наміри Ердогана і не планує більше співпрацювати з ним. Проте нещодавні висловлювання таких визнаних діячів курдської політики, як Ахмед Тюрк, вказують на те, що у курдського керівництва є власні цілі. Збереження демократичної Туреччини не є для них головним пріоритетом, оскільки на кону стоїть можливість зміцнити свою владу в курдських регіонах.
